Про фестиваль

   Торкаєшся чаші історії, пригублюєш, а потім спрагло п’єш до дна. Випиваєш віки, один за одним, ковтаєш важкі крем’яні долота, гострі наконечники стріл, рала, плуги, ступи, кільця, браслети, пекторалі, гривни, врешті зникають у тобі цілі поселення, городища, укріплення, міста, подвиги, зради, слава і сором, чвари і дружба, кров і піт, сміх і сльози, але даремні твої зусилля, марно стараєшся увібрати в себе минуле, братина залишається повною, історія вихлюпується через вінця, зрештою затоплює усе довкола, і вже нема ні пройти ні проїхати, ти береш за дві ручки посудини, намагаєшся перехилити її, але не встигаєш – могутній потік підхоплює тебе і несе, несе, і немає ні кінця, ні початку, губишся, розгублюєшся, врешті перестаєш опиратися нестримній течії і роззираєшся довкола, і бачиш тисячі віків, і бачиш тисячі мужів, і тисячі звитяг.
Безсумнівно, ця місцевість жива. Вона дихає, змінюється, мислить. Гори ростуть, вкриваються рослинами, які поволі стають лісом, а він населяється істотами, що його живлять, наповнюють шелестінням, бринінням, скрипом, скреготом, реготом, леготом, сповнюють рухом. Гори маліють, земля зсувається, камінь кришиться. Гори маліють. І зверху, над верховіттями дерев, понад скелями, і знизу, у підліску, на стежці, слизькій від шару торішнього і позаторішнього листя, чути звук чистий, гучний, від якого гори вищають, обрії ширшають, а на долині росте трава. Дзвонять дзвони.
http://shumsk.org.ua/bratuna/cerkva.jpg  Кам’яна церковця стоїть на вершині гори. Оточена деревами, наче мурами, вона бачить ще віки, коли цією землею ходили князі з воями, коли кувались мечі, видувалось скло, крутились гончарні круги, коли іскри сипались з-під залізних підків, що торкались каменів відомих трактів. Від звуку дзвонів вона молодіє, навіть камінь її теплішає, і десь низом знову проходить князівське військо, і сам князь стає на порозі, кладе знак хреста на чолі і на грудях, а дзвони лунають, очищують простори аж до обрію, який розкинувся ген аж по той бік світу, скільки бачить око килим лісу, тепер смарагдовий, а в інший час жовто-багряний, що сипле і сипле листям, поки увесь світ стане ледь проглядатися, чи білий, коли зливається з захмареним небом. А князь так і стоїть, завмерши і склавши триперстя до хреста.
А кам’яні стіни потеплішали і крізь них пробились ніжні пуп’янки, що ось-ось розквітнуть від звуку дзвонів, а чи від подиву.
Долиною котиться хвиля люду. І її не спинити, не роздмухати навсібіч, барвистий натовп розростається, затоплює простір поміж деревами, перемішується із звуками дзвонів, сопілок, барабанів, труб, скрипок, то виникають, то зникають наче дивні видива заквітчані стрічками та ружами дівчата у вишиванках, плахтах, намисті, юнаки у сорочках, вишитих, вигаптуваних для них коханими, йдуть бабусі, несуть гостинці в запасках, виготовлених власноруч, а діди покурюють цигарки із справжнім тютюном. І весь той натовп витворює і відтворює обряди, танці, йдуть музики, бринять струни, губляться закаблуки, гуде земля. Забава.
http://shumsk.org.ua/bratuna/ccena.jpg  Братина повниться, ллється через вінця забава, оживають старі мелодії, звичаї, обряди, витають у мареві спеки тіні забутих і знову пригаданих приказок, примовок, закликів, замовлянь, танцюють дружки, танцюють бояри, .гуде земля. Забава.А ти припадаєш до землі і чуєш її голос, чуєш далекий гул, брязкіт, клекіт, чуєш як росте трава.
Поволі підіймаєшся, і з тобою підіймаються її соки, її підземні джерела, вони бубнявіють у тобі, пульсують і виливаються дощем, росою, сонцем, дзвоном, ти йдеш вгору, туди, де стоїть кам’яна церковця, ступаєш по пилюці, торішньому і позаторішньому листі, опираєшся на коріння дерев, хапаєшся за їхні стовбури, йдеш, і тобі за завісою гілля відкриваються незвідані землі, небачені краєвиди, нарешті ти підходиш ближче, торкаєшся стін, а вони теплі, дивуєшся, біжиш до входу і… встигаєш побачити край багряного князівського корзна.
http://shumsk.org.ua/bratuna/p108.jpg  Біжиш, розсовуючи гілля руками, навкруги все більше і більше простору, нарешті перед тобою постає у всій своїй красі долина, яка виграє барвистими вишиванками, плахтами, квітами, видзвонює голосами, виспівує соловейками, бринить фестивалем…
А братина і далі повниться в твоїх руках по самі вінця, пульсує історією та звичаями, вистигає мовою калиновою, барвінковою, так і хочеться пригубити, торкнутися, пити і не випити до дна, а десь позаду у вуса посміхається князь, дзвін проростає квітами,а люд і далі гуляє на фестивалі.
Автор:  Іванна Кобєлєва.